Як народжується наш одяг

Постійно працюємо над розробкою та тестом нових моделей. Мене часто питають: як я створюю речі? Переважно не можу це пояснити. Інколи намагаюсь, потім сама ще більше заплутуюсь.

 

Щоб якось пояснити це і для себе також – сіла розбирати й пригадувати, як працювала над деякими улюбленими моделями. Перебрала архів, перебрала спогади у пам’яті. Зробила висновки.

Висновок буде на початку цієї статті, а розбір нижче.

 

Всі найцікавіші елементи та моделі створені на експерименті та з ноткою страху, який звучав так: а як сприймуть це інші? Чи можу я собі дозволити трактувати своє бачення саме так, як відчуваю?

 

Адже етнічне має велику історію та силу. Набагато легше створювати й продавати те, що уже створювалось або продавалось. А нове – це завжди ризик. І зараз, при вигадуванні нових форм, цей ризик ніби пронизує мене і трохи лякає. Але дуже подобається. На цих відчуттях створюю нові моделі вбрання. Насправді це робота всього організму. Бо коли складаєш одну тканину до іншої – то в тілі з’являються відчуття: приємно чи ні. А якщо щось змінити – як зараз? Також при цьому потрібно розуміти як технічно воно має все бути: під час пошиття, при носінні, догляді тощо.

Часом може здатися: та що тут складного! Ага

 

Ось якось так воно відбувається.

Сарафан з принтом, колекція Flower Pixel, 2022 рік

 

Цей буковинський килим змалювала з книжки. Коли в мене був covid, я купила курси по 3d і комп’ютер з відеокартою – бо гаджет має бути міцним, витримати то навантаження 🙂

Вчилась розташовувати зображення на тканині у віртуальному просторі. Через декілька місяців спроб я подумала:

  1. Зображення дуже важливе
  2. Треба почати з чогось простішого.

 

Так стались хусточки – щось простіше, ніж одяг. Простий за формою виріб, на якому було легше передбачити кінцевий результат. Вони у нас уже в продажу півтора року, з жовтня 21-го.

 

З зображенням я довго розбиралась, поки не почала малювати сама. Щось все не знала, як воно має виглядати, нічого мені не подобалося. Брала різні зображення, робила з них колажі, брала готові колажі, малювала сама орнаменти, поки не спробувала цей килим. Але його зображення в мене не було у хорошій роздільній здатності, тож я почала шукати інші килими й фотографа, який міг би мені то зображення організувати. Їздила на Яремчанський і Косівський ринки, питала продавців, друзів, знайомих. Просиділа з цим літо 21-го.

 

Під кінець літа наважилась килим перемалювати. Шукала способи, пробувала різні графічні програми. Зупинилась на непрофільній для інших завдань, але з функціоналом, що дозволяв це.

Це була фінішна пряма, але з того разу я пробувала і переробляла ще разів з 10. Кожного разу закінчувала, і розуміла, що то не гарно. Мені хотілося відтворити принт так, щоб він був схожий на той старовинний килим при друці. Тобто: в ньому мало бути видно переплетення ниток. Цей процес тривав вічність, аж доки я не наважилась відправити перші полотна в друк. Наразі це одна з моїх улюблених технік, яку планую розвивати в бренді.

Пальто з смугастої вовни, колекція 2019 року

 

Цей візерунок мені малювала художниця Олеся Вакуленко. З нею ми познайомились в Нур-Султан на виставці наших суконь. Всі візерунки вона мені малювала так, щоб їх можна було використовувати рапортом, а це трохи складно. В мене була цікава вовна – смугаста. Це таке суцільне полотно з двох зелених кольорів. І я дві години доводила своїй закрійниці, що з цього метражу має вийти 2 пальто, і як смуги сумістити. Коли крій було зібрано до примірки, і я пояснювала дівчатам,  як його вишивати, то мої вишивальниці казали: «як? Отак ніби каток проїхав по спині? Ще й червоним кольором?»

 

Мені самій було трохи страшно, адже коштовна тканина + великий об’єм візерунка = велика собівартість. Моя мама, яка тоді працювала у нас бухгалтером, створювала до кожної моделі назви, щоб легше було розрізняти речі без кодів. Вона назвала це пальто – «кавунчик». У оригінального кавунчика є кавунчик братик, а от решту моделей пальто та керсеток з цієї колекції залишились в одному екземплярі.

 

Блузка з трояндами та ткане пончо, 2017 рік, колекція Я. Бачу.

 

Техніку кроше ми вперше спробували у 2014 році. Але цього разу мені захотілось зробити кроше великого розміру. Тому я вирішила купити вишивальну машину з більшим розміром п’ялець, яка на той час коштувала 9 тисяч євро, промислове устаткування. Купила я її, коли жила у Києві, дистанційно, а виробництво знаходилось у рідному Івано-Франківську. І одночасно з покупкою замовила розробку схеми троянд, що на рукавах.

 

Отож, спочатку

– одна дівчина малювала мені троянди у графічній програмі крапочками, враховуючи розміри та кольори.

– інша – розробляла з цього візерунку програму алгоритм руху голки вишивальної машини.

 

За той час компанія-постачальник привезла мені в цех вишивальний швидкісний агрегат. І з того часу ми 2 місяці не могли вишити ті рукави:

– ті, хто робили схему – казали, що проблема у машинці

– ті, хто продали машинку, казали, що її погано встановили

– ті, хто встановлювали машинку, казали, що погана схема.

 

Згодом виявилось – нюанси були в кожній з цих областей, що в загальному дало такий результат. Рукави ми вишили. Вгадайте, скільки йде часу на вишивання 2х рукавів? – 2 дні.

Пізніше ми все ж таки замінили схему на спрощену і трошки тоншу.

 

А пончо ми виготовляли на ткацькому верстаті, шириною 1 метр з двох ідентичних полотен. Але візерунок на ньому по довжині не однаковий, а розтяжкою кольорів, від темних до світліших. Відповідно, цей рапорт треба було точно повторити, що не є просто.

 

Пончо обшите оксамитом, а пояс до нього виготовлений також вручну на верстаті, але трохи інакшою технікою – килимовою технікою «у вічко».

Пальто зі збиранкою та ліжниковим орнаментом, 2015 рік.

 

Техніка «збиранка» найчастіше використовувалась на манжетах вишитих сорочок Східного Поділля. Цю техніку використовували для звуження об’єму деталі. А ще вона мала «трикотажний ефект». Я подумала, що цікаво було б зробити «збиранку» на пальто. У вовняній тканині техніка «збиранка» дає крупний рельєф та масивну зборку. Саме це пальто було намальовано широким мазком, не шкодуючи зусиль, ниток та полотна. Люблю такий формат творчості.

 

Жилет з вовни, 2016 рік, колекція Бо.Любов

 

Тканина, з якої пошитий жилет – дуже щільна старовинна валяна вовна. Якщо чесно – я не можу згадати, як вона з’явилась у нас на виробництві. Найімовірніше, нам його принесла його пані, яка постачала нам різні цікаві старовинні хустини та мережки. А купила цю жилетку одразу після презентації колекції у Львові клієнтка. Так – зовсім між іншим та до слова – з нею згодом ми породичалися. Бо через неї я купила свого кота сфінкса Космоса, який родич її коту Марвелу.

Полотно грубе, вишивалось важко та повільно, але я хотіла створити щось таке трохи нетрадиційне.

Жакет та сукня ручної роботи, 2015 рік, колекція Віра.

 

У 2013 році я вперше поїхала за кордон у Чикаго на персональну виставку. Поміж виставковими справами вдалось попасти у місцевий маркет матеріалів для легкої промисловості. То був справжній рай ниток, тканин та інструментів.

 

Я придбала там кілька моточків меланжевої бавовняної нитки, якої на той час не зустрічала в українських крамницях. З цих ниток почалась розробка серії Віра, яка тривала півтора року. Бо всі речі виготовлялися вручну.

Сукні вишивали у техніці лічильної гладі. Кожна пошита з тканин двох кольорів та вишита двома різними нитками – однотонною та меланжевою. В основі жакетів суцільноткане вручну полотно, кольори розтяжкою від одного до іншого. На внутрішні деталі ми використовували контрастного кольору оксамит на натуральній основі та вовняні мережива.

Пальто з шинельного сукна з в’язаним рукавом, 2010 рік.

 

В той час я дуже любила використовувати грубі шинельні сукна для виробів. Нам щойно приїхав перший рулон шинельного сукна чорного кольору і клаптик коричневого. 1 метр, на рукав не ставало, що і задиктувало рішення використати ручну в’язку.

Пам’ятаю, що це пальто я бачила до того, як ми почали шити його. Ніби ідея народилась в голові, і воно вийшло потім точно таким, як уявлялось. Кольори ниток ми підібрали з першого разу, візерунок також. Я залишила його собі, бо на той час воно здавалось мені надто дивним для продажу. При пошитті я утеплила пальто, і мені в ньому не було холодно в найсуворіші зими. Рукави в’язані спицями розміру 16, тобто діаметром у 20 мм, у 8 ниток, з карпатської вовни – як бабці в Косові шкарпеточки продають. Ґудзики імітують зруб дерева.

Пальто з першої колекції з вовняним намистом та клаптиками хутра, 2009 рік.

 

Я придумала це пальто, коли робила свою першу колекцію. Шила я її майже всю сама вдома. Але близько до дати виставки зрозуміла, що окрім пошиття речей – є ще організаційна робота. І що я не встигаю.

Довелось найняти кравця, я намалювала їй схематично ескіз олівчиком в блокноті. Пригадую момент: я друкувала афіші, коли кравчиня Люба подзвонила до мене і сказала: «Я вирізала його, приходь. Воно таке гарне-гарне, українське-українське».

 

Тканину на нього я купувала вовняну з чернігівської фабрики Чексіл. За моїм задумом пальто мало бути обшите як гуцульський сардак, а поверх мало одягатись масивне вовняне намисто. Після виставки я опублікувала фото в соцмережах, і у мене його одразу купила моя подруга Зоряна. Я продала пальто за вартість матеріалів та роботи, і це мені було за велике щастя. Зараз ми не використовуємо натуральне хутро з етичних міркувань.