Зараз мені 27, народилася я восени, коли ніч рівняється з днем, у центрі світу (Івано-Франківськ). Батьки інженери (так колись казали). Ще маю братика і сестричку, вони старші. Вчилася в школі добре та відмінно, любила точні науки, танці і складну музику. Планувала вчитися керувати майном, але завалила іспити в нафту (Інститут Нафти й Газу, факультет економіки). На дизайн одягу потрапила випадково (?) й зразу на державну форму навчання – гріх було не лишитися (Прикарпатський Національний Університет імені Василя Стефаника). У художній школі не вчилася, малювати розлюбила в процесі навчання. Шити вміла змалку – мама навчила, мені це подобалось завжди, проте я думала, що це подобається всім. Ще любила гачкувати, а от вишивати не пробувала до 22. В інституті найбільше любила креслення та нарисну геометрію. У заліковці були всі найвищі оцінки, та червоний диплом не отримала, бо саму дипломну захистила на «добре» (та й добре). Навчання закінчила в 2008, встигла трошки захопитися екстремальними видами спорту. Першу колекцію пошила в 2009, презентували в грудні, але початком власної справи вважаю 11 лютого 2010 року, бо тоді мені дали ключі від майстерні Моєї Мрії. Згодом я зрозуміла, що оренда такого місця для мене непосильна, тому зараз у нас набагато гірше приміщення, але я принаймні добре бачу, куди рухатись. Та й шиєм щось з того часу. Робіт своїх часто встидаюся, бо люблю їх тільки перші кілька днів, тоді ж набридає. У липні 2012 відкрили свою крамницю в м. Івано-Франківськ. Це в «Бастіоні» (енерґетичне місце). Час від часу проводимо презентації нових колекцій. Працюємо. Працювати я люблю (мамина мама навчила).

Про мене треба знати, що писати чи розказати. Бо це питають нові знайомі, журналісти після презентацій. Правда, журналісти питають одне й те саме, а ще часто дописують свого. А я що. Розумію зараз, що живу в гармонії. Розумію, що мені дуже щастить. Розумію, що треба багато працювати, щоб не втратити те, що є, і дякувати Богові, щоб мати більше.

Власна справа – продовження мене. Не уявляю себе без цього. Маю переконання, що в мене хороша уява, тому могла б бачити себе в іншому роді діяльності (може економіка?), проте не хочу – мені тут дуже добре і комфортно. У роботі я випрацьовуюся, відкриваю грані свого характеру, вчуся помагати іншим, вчуся, стримую свою емоційність, розвиваю свої професійні навички. Чому етно? Ну, направду, я не дуже розумію чого. Не все можна пояснити в цьому світі. Може це щось з інших вимірів і просторів, але я в цьому тану. Коли треба пояснити конструктивно, то кажу – що це через те, що я тут живу, люблю гори, люблю свій край. Хоча, насправді, сумніваюся. Це, напевне, з якоїсь іншої, невідомої мені причини, та заморочуватись цим я не прагну. Люблю та й люблю.

I am 27 now, I was born in autumn, on an equinox, in the centre of the world – in Ivano-Frankivsk. My parents are engineers. I also have an elder brother and an elder sister. I studied at school well, liked exact sciences, dances and complex music. I planned to learn how to manage property, but failed the exams to the Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas, Department of Economics. I found myself in fashion design accidantally (?), but I was accepted for the state financed form of studying at once – it was a sin to lose such an opportunity. I didn’t go to an art school, I stopped loving drawing in the process of studying. I could sew since childhood, my mother taught me, I always liked it, but I thought that everyone liked it. I also liked crochet, but I didn’t try to embroider till I was 22. At the university I liked technical drawing and descriptive geometry most of all. In my credit book all scores were excellent, but I didn’t get a diploma with honours because I defended my thesis with a ‘good’ score (and that is good). I graduated in 2008, managed to get involved in extreme sports a little bit. I sewed my first collection in 2009, presented it in December, but I consider the 11th of February 2010 to be the beginning of my own business, because then I was given the keys to the workshop of My Dream. Later I understood that the rent for this place was unaffordable, that is why now we have far worse premises, but at least I see where we should head for. And from then on we continue sewing. Very often I feel ashamed of my works because I love them only for the first few days, then I get bored. In July 2012 we opened our shop in Ivano-Frankivsk. It is located in ‘Bastion’, a place of energy. From time to time we organise presentations of new collections. We work. I love working. My mother’s mother taught me.

One should know what to write or tell about me. New acquaintances and journalists ask about that after presentations. However journalists put the same questions all the time and add their own presuppositions. And what about me? Now I understand that I am living in harmony. I understand that I am very lucky. I understand that I have to work a lot not to lose what I have and to thank God to have more.

Own business is my continuation. I cannot imagine myself without it. I am sure that I have a good imagination, that is why I could see myself in a different kind of activity (perhaps economics?), but I don’t want – I feel very good and comfortable here. While working, I improve myself, discover new traits of my character, learn how to help others, study, control my emotions, develop my professional skills. Why ethnic style? Well, frankly speaking, I don’t fully understand why. Not everything in this world can be explained. Perhaps it has something to do with in other dimensions and spaces, but I dissolve in that. When I need to explain constructively, I say that it is because I live here, love the mountains, love my land. But in fact I doubt. Perhaps there is some other reason, unknown to me, but I am not eager to bother. I love that and it is enough.

Розкажу про вишивку. Вишивка – це не основа нашої праці і не істина особисто моєї творчості. Мета – у процесі, в насолоді, у творчості. Мета велика – відкрити, відновити, розвинути український одяг, презентувати його світові та й нам самим, бо ми ж забули. І якщо перша асоціація з «український одяг» це вишиття, то мушу сказати, що варіантів оздоблення одягу у предків було набагато більше. А плетіння, прядіння й ткацтво? (Нам пощастило мати ткацький верстат і Олю-ткалю). А ще гаптування, декоративна обробка шкіри, вибійка. Ще натхнення можна пошукати у розписі стін, архітектурі, гончарстві, ковальстві, писанкарстві. Це все треба спробувати в цьому житті, і бажано якомога скоріше, вирішила собі я. Найбільше я люблю щось поєднувати. Щось таке, що не дуже поєднувалося б, але раптом опиняється поруч так, ніби було для того створено. «Еклектика – рушій моди». «Змішання стилів для гострішого образного звучання». Це щось такє – єдине, що запам’яталося з інститутської дипломної роботи. Оце й воно. Я б так хотіла досягнути в цьому до неба, а ще краще до стратосфери (чи є шось вище?). Але що. Буде як буде. Як Бог дасть.

Про конкуренцію скажу наступне. Оскільки мета – розвинути українське етно, то всі, хто цим займається – більше союзники, ніж вороги. Роботи та замовлень стає й ставало, усі намагаємось розвиватися всебічно. З наших дизайнерів люблю Богуцьку.


Про нас, про колектив. Ми – це люди, які, маю надію, усі щиро розділяють мою пристрасть та мету. Нас стає чимраз більше, спрацьовуємось, вчимось, творимо. Раніше я робила все сама. Зараз кожен має свою частину праці і вдосконалюється у ній щоденно самостійно. Я дуже тішуся, бо бачу, що в мене працюють люди, які люблять, так само, як я, кольори і тканинки. Я це дуже ціную. Я їх дуже люблю, але деколи хочу бити. Я справді не знаю, як вони ставляться до мене – боюся питати.

I will tell you about embroidery. Embroidery is not the basis of our work and not the truth of my personal art activity. The aim is in the process, in enjoyment, in art activity. The aim is high – to discover, restore, develop Ukrainian clothing, present it to the world and to ourselves, because we have forgotten it. And if the first association with ‘Ukrainian clothing’ is embroidery, then I must say that our ancestors had far more variants of decorating clothing. What about braiding, spinning and weaving? (We are lucky to have a loom and Olha, a weaver). There was also goldwork, leather crafting, vybiika (printed cloth). Inspiration can also be found in mural painting, architecture, pottery, blacksmithing, painting Easter eggs. I decided that I should apply all these things practically as soon as possible. Most of all I like combining something. Something that would not normally be combined, but suddenly those things appear next to each other as if it was done on purpose. ‘Eclecticism is a mover of fashion’. ‘Mixing of styles for sharper expression of images’. That is what I remember from my university thesis. That’s it. I would like to reach to the sky in it, and even to the stratosphere (is there anything higher?). But what of it? What is to be, will be. It's all in God's hands.

As for the competition, I will say the following thing. Since the aim is to develop Ukrainian ethnic style, then everyone who deals with this is more an ally than an enemy. There are enough orders and work, everyone tries to develop in versatile directions. Among our designers I like Roksolana Bogutska.

About us, about our team. We are the people who, I hope, genuinely share my passion and aim. We are increasing in number, trying to work in a team, learning, creating. Earlier I did everything by myself. Now everyone has their area of responsibility and progresses in it daily. I am very happy, because I see that people who love colours and fabrics as I do work for me. I appreciate that very much. I love them very much, but sometimes I want to strike them. I really don’t know how they treat me – I am afraid to ask.

Про натхнення. Часто питають, що ж мене надихає. Кажу одне й те саме – матеріал. Те, з чого буде зроблено. Коли тримаю то в руках, мну, тулю до себе, нюхаю, як пахне (синтетика пахне погано, хоча деколи й вона стає в нагоді, проте рідко). Дотик – і зразу розумієш, чи буде з того щось порядне чи ні. Ще мене надихає моє життя і все, що зі мною стається. Але це щоразу різна історія, так і не розкажеш.

About inspiration. I am frequently asked what inspires me. I continue saying the same thing – fabric. The thing of which something will be made. When I keep something in hand, rumple, cuddle, smell it (synthetic material smells bad, though sometimes it can be helpful, but such cases are rare). A touch and immediately you understand whether it will turn into something decent or not. My life and events happening to me also inspire me. But every time it is a different story, it cannot be told at once.

ОДЯГ - МОЯ РОБОТА, МОЄ ХОББІ, ПОВІТРЯ

Любця Чернікова