Поїхати у Юліанські Альпи я вирішила тому, що це виглядало мені непопсово, ніхто з моїх друзів там не був. Трохи ризиково було робити такий тріп в абсолютно незнайомій компанії, бо люди у подорожах (у всьому?) – чи не найважливіше. Хіба я могла подумати, що до кінця подорожі я сумуватиму за тим часом, коли це все було попереду. Цей вічний регіт, космічні краєвиди і повний фен-шуй. Все було ідеально. Ніхто не казав, що краще неможливо, але з того, що в мене було по подорожах, самоє оно.
Поїздку організовував Саша Зубенко з Дніпра. В останній момент до туси раптово долучилася моя бойова подруга, професор Ірина Тарасівна. З цією точно нічого не страшно, її компанія була запорукою добре проведеного відпочинку. Та хіба я тоді могла знати, що час від часу ми просто будемо реготати як ненормальні, заражаючи сміхом одна одну і всіх решту, просто сміятися ні з чого - чи з того що було, чи з того що є, чи з того що ще могло бути.20170701_175635-01.jpeg
В нас було 9 днів для того, щоб відвідати Юліанські Альпи та найвищу вершину Словенії – гору Триглав висотою 2864 метри. Гора названа в честь трьохголової вершини (це вона зображена на прапорі Словенії), уся прилегла територія оголошена національним парком. Нас було 11, наскільки я розумію, майже незнайомих між собою людей.
До Любляни потрапили літаками з пересадкою у Стамбулі надвечір, до Бледу – годинка трансфером, і ми на місці. Трохи знайомились, вечеряли, все досить мляво і втомлено. Пам’ятаю, що в останньому аеропорту відїзджала від назбираної втоми та попередніх недоспаних ночей.

1 липня / Блед – ущілина Вінтгар – Бледське озеро / 22.2 км / 475h
Блед – відоме туристичне містечко з населенням близько 5тис на північному заході Словенії. Знаходиться на берегах Бледського озера, від Любляни 45 км.

IMG_5025 DCIM100GOPROGOPR9214. DCIM100GOPROGOPR9215.Перший день в околицях Бледу був настільки переповнений позитивними емоціями, що мені час від часу ставало погано. Озеро з водяними ліліями та деревяними човнами на фоні скелястих гір та дрібних живописних хмар, як з картинок журналу «Пробудись».

IMG_5043Довжелезна прохолодна ущілина Вінтгар з гірською рікою, гострими порогами, стрімкими водоспадами, райдугою, арочними камянимим та підвісними деревяними мостами. Найдорожчий килим поруч з моху та прозора, як сльози немовляти, вода.

IMG_5253 IMG_5279 IMG_5293 IMG_5247Гойдалки з панорамкою! Ми фотографували себе на кожному кроці, один одного, вибух кольорових плям, реготали та стрімко садили батареї айфонів, павербенків та гоупро. Одразу звернула увагу на те, що фізична форма всіх учасників вище середньої. Нікого в хвості не було, всі тримали пристойний темп.

IMG_5312По обіді намалювався човен, ото саме космічне смарагдове озеро, острів з церквою-морозивом-вином. По дорозі назад на берег я пірнала з човна, друзі пливли поруч, сонечко сідало, вода була м’яка. І це все було якєсь дивовижне.

IMG_5418 DCIM100GOPROGOPR9268.2 липня / Пік Ліпанчі / 18.9 км / 2014h
Почався трекінг. Вдома свої всі речі я вмістила в 28 літровий наплічник, разом з сукнею на вихід в ресторан. На 10 днів всього 7 кг. Жити ми мали в притулках, тому з звичної ваги відпадали спальники, каремати, їжа, пальники, посуд та намети. Ці горки мали свій характер: знову ущелини, трохи папороті, запах у повітрі інакший.

IMG_5551 IMG_5520Саша травив байки з своїх попередніх численних походів. Підтвердилися прогнози по швидкості руху групи:  всі йшли швидко, темп був пристойний, графік випередили на кілька годин, це не могло не тішити.

IMG_5529 IMG_5557 Привали проходили організовано та оперативно, жодних затримок, все по графіку, – для мене це дуже комфортно. По обіді фінішували в першому притулку на висоті 1600м над рівнем моря. То Коча під Ліпанче.

IMG_5568

Зразу звернули увагу на кількість літніх людей у горах: бабці та дідусі хутко з наплічничками долали аналогічні відстані, що не могло не викликати щирого захоплення. Ми з Іриною вирішили, що будемо такими – старими двіжовими бабуськами, коли постаріємо. Сергій приніс вина, якє заходило, як свіже надояне парне молоко, я скоро захмеліла. На фото не Сергій, а Свят, але яка різниця.

IMG_5576 Надвечір вирішили ще зайти на гору, яка була зовсім поруч. Назви ніхто не знає) В мене сідала батарея, тому бігла попереду – спішила зазняти панорамок. Де не де ловило 3G. Було вітряно, нагорі показався Триглав у хмарах, дуже мальовничий. Чи це не Триглав? Бо я вже й розгубилася, тих гір в тій подорожі було аж вдосталь навіть мені.

IMG_5586 IMG_5588 IMG_5604Стояла собі на обрії, внизу скелі. Деколи відловлюю такі пейзажі, як з листівок, та й не вірю, що я тут, серед них, частина цього всього. Лягли спати рано, може в 9.

3 липня / Хата Водніка / 12.8 км / 1817 h
Прокидатися в притулках класно. Тепло, затишно, сніданок готовий, береш собі, вмиваєшся, та й йдеш на гору.

IMG_5622Шлях лежав до хати Водніка, по дорозі відкривалися все кращі краєвиди.

20170704_082650 20170704_083013 Погода була привітна, сонячна, йшли під “Ленінград”, деколи слухали пташок.

IMG_5692По дорозі зайшли на ще одну вершинку, звідти надивилися гарних краєвидів, потішилися. Сходження на гору було трохи стрімке.

IMG_5743 IMG_5748Ірина знайшла едельвейс. Ненадовго нас захопив дощик, на півгодинки, ну як же без нього у таких подорожах. Згодом почало пекти сонечко.

Я загоряю.

IMG_5771

Ще трохи панорам.

IMG_5878 IMG_5880 IMG_5888Трохи спуску.

IMG_5873

І ось вона – хата Водніка.

IMG_5892В притулках жити круто. Вечерею цієї подорожі були  гуляш і ковбаски. Цим гуляшом ми підбадьорювали один одного під час треку, мотивуючи скоріше йти, і що – працювала така установка нормально. В хаті Водніка був душ, гарячий, чуєте? Давайте я ще раз напишу. Гарячий душ на висоті 2000 метрів після 20 км переходу зі спусками та сходженнями з наплічниками. Перечитайте тричі і уявіть собі це. Душ для мене  – це вагомий бонус. Спали в одній кімнаті нагорі, на ліжках – одноразова постєлька. Ввечері шалено періщив дощ, Саша по прогнозах будував плани на наступний день – день сходження на найвищу точку Словенії, куди ми, власне, збиралися.

4 липня / хата Планіка 2401h-Триглав 2864h/ 6.9 км
Ранок був добрий. Ранок з такими панорамами після міцного сну на висоті 2к метрів не може бути поганий.

IMG_5912Млинці з шоколадом, какао і вихід на основну частину сходження.

IMG_5913З 9 до 11 ранку в нас мало бути вікно, часу вистачало рівно на вихід до хати Планіка – 2300, після чого ми мали прийняти рішення про час сходження на Триглав. Саші інтернет обіцяв зливу, і, дійсно, на 11 ранку небо ненадовго затягнуло хмарами. Але погода вирішила нас пустити саме цього дня. По дорозі ми часто зустрічали парочку австралійців, 76 та 74 роки, яка часто нас обганяла. Взагалі історія про літніх людей на таких треках – окрема, і заслуговує на окремий текст.

IMG_5951 IMG_5934IMG_5923Під хатою Планика кружляли вєртушкі, здається, то був день заброскі харчів у притулки, бо прилітали вони раз в 5-10 хвилин, лишали вантаж та зникали у тумані. І ше перед спуском закидали хвостом, як зла кітка.

IMG_5930 IMG_5931Хата Планіка була ще круче!

IMG_6017 IMG_5986 IMG_5982 Тут було все: бар, магнітики, величезна їдальня,

IMG_6012 Яка навіть порожньою виглядала атмосферно, зовсім поруч старт на маршрут до вершини, купа овець та баранів. Ми погодували їх хлібом та наробили спільних селфі. Сашик дав команду готуватися на вихід. По дорозі нагору почалися троха скелі.

IMG_6043 IMG_6132 IMG_6134

Гарно?IMG_5962 IMG_5930Дівчата наші – молодці, були в горах вперше, і, попри складність маршруту, ніхто не залишився внизу, не зійшов по дорозі і не відставав. Взяли себе в руки та й зайшли. Власне, і я думала, що Триглав, подумаєш, там 2800, – скільки того йти.

IMG_6501 IMG_6219 IMG_6510 IMG_6575

Нагору вів досить гострий хребет, пробитий тросами. Я лупашила панорамки щодваметри, хлопці сварилися, бо боялися, що мене здує вітром, обіцяли відібрати телефон. Ну а нашо я сюди йшла? Заради оцих краєвидів, чьо?! З цього місця видно ще Хату Під Триглавом, яку ми не відвідували. Але я бачила її в інших маршрутах.

20170704_145540 IMG_6211 IMG_6209 IMG_6207 IMG_6111 IMG_6115 IMG_6118 IMG_6123На одній з ділянок зловив 3G, і я вирішила застрімити гори. І тут, власне, додивилася, що ми вже знову на даху світу. Хребет досить гострий, вниз – зовсім поруч по горизонталі, або скотитися, або долетіти. На вершині інтернету не було, тому по дорозі назад на 3G ділянці я знову вийшла онлайн (щоб мама бачила, що ми спускаємося). Мама певно ефір не дивилася)

IMG_6194 IMG_6195Це та парочка австралійців. Ну та, йшли вони й справді непогано, як на 74-76. На попередній фотці – передають досвід молодому поколінню. Тобто розказували трохи своїх історій.

Топ! 2864 метри - найвища точка Словенії, Алілуя, Братья!

unnamedВечір був трохи п’янкий. П’янкий? Ну може п’яний я мала на увазі. Пили ми якєсь неміцне елітне пійло, смачне, слівовіца, всі собі купили додому, мені на то грошей не стало, та й випитого в хаті Планика мені було достатньо.

IMG_6636А ще: я вже казала про людей? Про те, що всі, хто опинився зі мною в цій подорожі, були класні? Тобто з цими людьми, яких я знала всього кілька днів, мені було чудово? Не те, щоб просто комфортно, а супер-класно. Бо всі були кумедні, драйвові і просто суперадекватні? Це стало основним бонусом тих Юліанський Альп для мене особисто, ця чудова компанія, яка травила жарти, реготала і ми були собі ніби? Як одна справжня команда?
5 липня / 13.6 км / Коча на Триглавських Озерах
Я собі думала, що після сходження на вершину пригоди поступово зійдуть на нівець, та ми потроху спустимося і будемо пекти шашлик і сидіти в інтернеті з мобільних. Не вгадала) Далі підйом в 7 ранку, вихід о 8мій, далі 20 км щодня з вантажем. На п’ятий день попав перехід з кам’яними маршрутами, навколо – скелі, каміння і знову пекуче сонце.

IMG_6243 IMG_6253 (3) Я вдягнула піжамні шорти та коротку майку, щоб загоріти нормально. Власне, я ніколи не згоряю, бо смуглява, і важко беру засмагу, про шо розповідала всім по дорозі, вбраним в штани та на довгий рукав. Тип шкіри в мене такий.

IMG_6252 (2) 20170705_105335

Словенськє сонце навечір спекло мене під червоного рака, шкіра натягнулася як брезент. Через три дні я терла лице, і з мене злітали кришки шкіри, колишньої тобто. Смішна наївна. Оце обідній привал, де я всім розповідаю, що я зараз загорю без шкарпеток і лямочок від сандалів. Ввечері мій зовнішній вигляд ніхто навіть не коментував, боялися мабуть. Один хлопець сказав, шо я гарна, тільки не сьогодні. Мабуть таки куплю собі крем сонцезахисний, стане вимахуватися.

IMG_6262 IMG_6282

Ну а ще – дуже гарно було. І ше ми знову зустрічали австралійців). За цей день ми пройшли поле з камяними надписами.

IMG_6247

Скальне плато Хібаріце (схожий пейзажик, як на Марсі)

IMG_6308 IMG_6316 IMG_6318 IMG_6319 IMG_6325

Долину семи озер, з яких я пам’ятаю тільки 5 (мабуть через вчорашню слівовіцу).

IMG_6329 IMG_6330 IMG_6331IMG_6334 IMG_6335 IMG_6338 IMG_6400Ну да, ясно, шо я полізла купатися)

IMG_6967

Вода дуже холодна, навіть для мене – зимова, ну а шо, висота 2 тисячі.

20170705_153442

Ввечері – останній притулок, і знову зовсім трошки міцного алкоголю. Цього разу ще менше. На ранок Саша обіцяв прохід 27 км, ми були ніби не проти. Хоча виглядало маловірогідно, що після такого навантаження ми то стягнемо. Хоч всі були нереально завзяті.
6 Липня / Бохінь / 520h / 12.5 км
Знову підйом в 7 ранку, знову вихід о 8мій. Через кілька годин треку наткнулися на ось таку панорамку.

Боже, це просто! Стільки різноманітних гір я не бачила ніде!!!

IMG_6403Після неї – зліт вниз. Кілометр? вертикального спуску стрімкою стежиною, який зайняв кілька годин. Група трохи розпорошилася, в кого був важчий наплічник, того сильніше тягнуло додолу. Назустріч нам йшло багато людей, ми пропускали один одного. Я не знаю, як вони ото догори вийшли, то шо ми вниз. Там нормальний такий спуск був.

IMG_6429 IMG_6413

Спустилися в село на морозиво та обід, я з Іриною зайшли ще на водоспад Савіца, такий звичайний, Детіфосс в Ісландії більший.

IMG_6449 IMG_6450

По обіді прийшли до Бохінського озера і пересіли на катер, щоб дістатися до центру міста. Я все ще загоряю і ніяк не збагну, що пора ховати лице від сонця.

IMG_6457 IMG_7208 IMG_7182 IMG_6456

Спека, важкі наплічники, довгий спуск, – після цього озеро з прозорою водичкою та морозивом. Пишу, згадую і плачу.

Бохінь – найбільше озеро в Словенії, реально дуже гарне, трохи було холодне, але під водою спокійно можна відкривати очі – видно все.

IMG_6708Ну і якийсь такий в нас був вечір. Втомлений, ясно шо, але далі веселий. Я хотіла застопити кабріолет, але ніхто не вівся на червоношкіру. Навіть короткі шорти не допомогли.

b

IMG_6543

7 липня/ Стара Фуджина /21.9км /

Знову щілини. Щілина Мостниця.

IMG_6684 IMG_6687 IMG_7448

В останній день ми знову пройшли двадцять, хоч без перепадів, але вже. Спека стояла нереальна, зранечку відвідали щілинки з водоспадиками, ввечері поїхали до Любляни.

Це фото, як я себе здурила. Хотіла проїхатися з хлопцями машиною замість громадського транспорту, але замість того ми пройшли ще зайвих 4 км.

IMG_6719

Вони мені розповідали про ведмедя, який ось-ось має вийти десь з лісу, бо це нацпарк, і тут ніби пішки ніхто не ходить, тільки такі везучі і унікальні, як ми. Ведмедя не було – развод якийсь.

8 липня / Любляна /

Така гарна! Така ммм, затишна, мила. Фото нема. Тут просто не було гір. Але правда дуже солодка вона, ця Любляна.

(Трохи фото ше є з примірочних, але я не можу викласти їх, бо я там з Іриною Тарасівною, а вона – професор і поважний лікар в нашому місті).

Памятаю тільки шопінг.

IMG_6746

Мексиканський ресторан.

IMG_6789 IMG_6799

Аеропорт.

IMG_6804

Коли я зароблю міліон, я приїду по ті фантастичні капці Гучі, от чесне слово, приїду.

Дякую, Саша. За цей фантастичний тріп.

А також: Ірина, Ксюха, Еля, Лєна, Три Сергія, Льопа та Свят. Алілуя, братья і сестри.